Дослідження показують, що два гормони можуть відігравати суттєву роль в агресивній поведінці собак. За своєю природою собаки є найкращим другом людства, але ця дружба не без кількох “ударів”. Виляючі хвости і слиняві поцілунки можуть обернутися гавкотом, гарчанням і кусанням. Деякі собаки роблять перехід від миролюбності до агресії більш плавно і легше, ніж інші. Тому психологи й антропологи хочуть зрозуміти, чому так відбувається, вважаючи, що гормони допоможуть пояснити цю різницю.
Нове дослідження “Межі в психології” показало, що рівні гормонів окситоцину та вазопресину впливають на соціальну поведінку та агресію тварини. Породи службових собак, виведених через їхній спокійний темперамент, мають значно вищий рівень окситоцину в крові, ніж звичайні пси. Однак, ті собаки, які були більш агресивні по відношенню до інших собак, мали в крові більше гормону вазопресину.
Це перше дослідження, яке розглядало зв’язок рівня вазопресину з агресією у собак, і ця робота відкриває нові можливості для лікування тварин. За деяких обставин більшість собак проявляють підвищену агресію. Спускові механізми вмикаються, якщо щось загрожує їхній їжі або, коли вони бачать незнайомих собак і людей. Тварини ніби відчувають себе в “пастці” і тому для них найкращий захист – це хороший напад. Ця проблема є спільною для власників чотирилапих. Розуміння та запобігання агресії собаки може врятувати життя людей та інших собак.
Пошук причини
Як багато видів поведінки, агресія – поєднання природних інстинктів і виховання. Досвід раннього життя тварини може формувати агресію дорослих собак так само, як темперамент і характер, які контролюються гормонами.
Вчені задалися питанням, чи може окситоцин пояснити, чому степові полівки (сімейство хом’яків) вірні своїм партнерам. Рівні окситоцину в них підвищуються, коли вони будують гніздо і починають спаровування. Після цього самці стають агресивними щодо інших полівок (за винятком їхнього партнера). Подальші експерименти виявили вазопресин, як винуватця агресії. Після його блокування, чоловічі особини повернулися до свого більш миролюбного “я”.
Інші вчені показали аналогічні результати для інших видів, але ніхто ще не застосував їх до домашніх собак. Вони почали розглядати саме окситоцин і вазопресин після того, як пошук у науковій літературі не зміг виявити сильнішого гормону на цю роль. Дослідники спочатку запропонували як винуватця агресії високий рівень тестостерону, але стерилізовані пси не завжди були менш агресивними, ніж інтактні (ті, що не зазнавали експериментальних впливів). Вони також виявили змішані результати для серотоніну, пов’язані з тривожністю і депресією. Але ефекти окситоцину і вазопресину були схожі у широкого кола тварин, що давало дослідникам надію.
Нові відповіді, нові запитання
Американські вчені досліджували собак, які проявляли неспровоковану агресію по відношенню до інших собак, і порівняли їх з неагресивними собаками, ідентичними за віком, статтю і породою. Вони взяли зразки крові для вимірювання рівня вазопресину й окситоцину до початку експериментів.
Потім веліли власникам вигулювати улюбленців поруч з одним із 3-х різних опудал собак, щоб подивитися їхню реакцію, після чого було проведено ще один аналіз крові. Агресивні собаки гарчали, кидалися і гавкали більше, ніж їхні неагресивні побратими. У них виявилося значно більше вазопресину в крові.
В іншому експерименті запропонували собакам загрозливого незнайомця або незнайомого пса. В обох випадках службові тварини залишалися спокійними та мали вищі рівні окситоцину в крові, ніж звичайні домашні собаки.
Щоб змінити агресію собаки, потрібно зрозуміти його основну біологію. Ніхто раніше навіть не звертав уваги на ці два гормони. Результати експерименту дають нову відправну точку, хоча досі не зрозуміло – чи викликає вазопресин агресію, чи вивільняється у відповідь на неї.
